Тут відчуваєш подив, надію, радість від свободи, тривогу від різноманіття життя і непередбачуваності його шляхів. А ще — безпорадність західного світу: естетика тут ні до чого, люди живуть за своїми власними правилами. Що їм та Америка, де там та Європа?
Зграйка чарівних дівчат, мов казкові феї, вбрані в червоні сукні сучасного дизайну, від’їжджають на скутерах з подвір’я готелю: подружки нареченої прямують на вечірку. «Не так давно в Камбоджі жінкам ще було заборонено їздити на байку» — зауважують місцеві друзі. Починається моя подорож Камбоджею.
Реалії
У Камбоджі є власні нафта та газ. А ще — одне з чудес світу, Загублене місто Ангкор Ват. Камбоджійські сапфіри та рубіни найкращі у світі. У джунглях бродять дикі азійські слони, панують королівські кобри, які харчуються тільки іншими зміями. Камбоджа — нащадок колись могутньої Кхмерської імперії.
Храм Ангкор Ват
Гроші в Камбоджі називаються ріалами або ріелями, а ми перейменовуємо місцеву валюту в прозаїчні «реалії»: «У мене залишилися лише дрібні реалії». Нарівні з «реаліями» спокійно ходить американський долар — теж дуже реальний.
Земля!
Колись тут був маленький і затишний аеропорт з пальмами, які водночас були його дахом. Зараз — сучасний і новий. Працівники застебнуті на всі ґудзики, що дійсно вражає в таку спеку. В вечірній темряві біля входу групи місцевих жителів сплять, обклавшись речами. Невідомо — очікують на ранковий рейс чи просто не мають куди їхати після вечірнього пізнього прибуття.
Півроку тут ідуть дощі, а ще півроку пролита вода випаровується. Через зелень, соковиту й мокру та щедру, перебуваєш у стані щастя та радості від неприборканого буйства життя.
Вечір
Як оговтатися після багатогодинного перельоту, зміни клімату та здивування, що доля занесла тебе сюди? Варіант, який спрацював для нас — масаж всього тіла, або тільки ступнів, що вважається більш складним та тонким. Коли пощастить, масаж буде виконано мініатюрною та делікатною дівчиною, котра буквально по одному м’язу перебере та розплутає все тіло.
Пекло
Пекло не в кошмарному сні, а наяву, яке породила збочена фантазія Пол Пота, Камбоджа прожила під час влади Червоних кхмерів у 1970-ті. Виходець з маленького села здобув освіту в Парижі, де перейнявся ідеями марксизму. Повернувшись у Камбоджу, він переміг на виборах. А далі організував в казковій країні революційне пекло.
Мандрівник
На 200 квадратних кілометрах землі — 70 монастирів і храмів, порівняно недавно відвойованих у джунглів. Історія відкриття міста Ангкор Ват схожа на сюжет фільму: учений Анрі Муо залишив в Шотландії дружину та вирушив до тогочасного Сіаму на пошуки храмів-привидів. Там заблукав, захворів на малярію і, потерпаючи від лихоманки, вийшов до монастиря у джунглях, де його, вже непритомного, підібрали та врятували ченці. Так світ дізнався про Ангкор. Цікаво, що разом із відкриттям і описом, Муо першим дав світу урок замилування та благоговійного схиляння перед дивом камбоджійських храмів. Хоча історія відкриття міста храмів це просто красива легенда (Ангкор Ват ніколи не був повністю покинутий, в ньому завжди жили ченці), можна подумати, що Муо був не тільки і не стільки вченим мандрівником, скільки поетом. Він зумів знайти точні слова, щоб піднести знахідку європейцям: «Ці храми — суперники храму Соломона, споруджені безвісним древнім Мікеланджело».
Руїни Преа-Кан, Ангкор-Ват
Позеленілі й оксамитові стіни та двері храму Та Пром викликають моторошне відчуття присутності під час битві гігантів з гігантськими зміями. Храм ніби-то заплутався в коренях величезних дерев, які повзуть по його стінах. Здається, вони лише прикидаються нерухомими. Тут серед коренів і гілок, стін і каменів, сонячних променів і думок хоробрих мандрівників сотні років тріпотять метелики, базікають мавпи, перемовляються птахи. У скульптурах храмів проглядається тип зовнішності жінок, які молилися в них і живуть поблизу зараз — чарівна ніжність і плавність рис та фігури.
Є і інший тип скульптури — громіздкі зубасті чудовиська, що вишикувалися уздовж доріг, які ведуть до храмів. Вони ніби нагадують про те, що колись, окрім людей Землю населяли дивні людиноподібні істоти.
Чаклуни
Однак храми — зовсім не покинуті стіни. На сходинках у проході стін ви зустрінетесь з астрологом, який сидить на своїх картах і схемах. За датою народження, застосовуючи особливу методику, засновану на вимірюванні пальців рук, він передбачить майбутнє для вас. В більшості, щасливе.
Ангкор Тхом в Сієм Ріпі, Камбоджа
Транспорт
До всіх храмів ведуть автомобільні дороги, але рух на них не занадто активний. Безліч туристичних автобусів — не менше ніж біля Тадж Махалу чи Нотр-Дам де Парі, миттєво викликають підозру про кількість туристів, що ними сюди приїхали. Тук-туки — тепер вже трохи історичний місцевий транспорт, не такий вже й дешевий — чекають на пасажирів, водії відпочивають підвісивши гамак всередині. Пропозиція перевищує попит.
Будинки на палях в плаваючому селі Кампонг-Плук, озеро Тонлесап, провінція Сіем Ріп, Камбоджа
Гамаки
У гущавині листя, неподалік доріжки що веде від храму до паркінгу, визирає гамак — ідеальне пристосування в кліматі Камбоджі — спекотному й вологому. Решта різновидів ліжок зігрівають так, що знаходитися в них неможливо. Гамаки гойдаються під навісами на ринках, під палями житлових будинків, нагадуючи забутий цирковий реквізит.
Сонце
Під кінець дня дуже поспішаємо — потрібно встигнути на захід сонця. Як і в звичайному житті, все вирішують хвилини. Сонце швидко котиться вниз, і треба опинитися в точно визначений час на терасі найвище розташованого храму. Разом із юрбою, у якій переважають японці, піднімаємося по високому пагорбу. По спутаних коренях, мов по сходинках, по вже знайомих, майже вертикальних східцях. Вони ведуть до завислого над джунглями оглядового майданчика, що упирається в молочно-сіре сутінкове небо. Тут тоне наш перший вечір у Камбоджі, зігрітий її залізним на смак сонцем.
Видовище
Сьогодні ми ще побачимо це сонце знову — у танці Апсари. Це танцівниця, єдина солістка особливих кхмерських танців. За більш романтичною версією — чарівна німфа. Незалежно від уподобаної версії, танці Апсари, котрі традиційно починаються з благословення глядачів пелюстками квітів, — видовище, яке дозволяє познайомитися з ще однією національною мовою — тіла й танцю. Після його завершення японці, мов діти, усі «хором» фотографуються з танцівницями.
В сучасній Камбоджі є декілька місцевих артистичних проектів, що дають можливість талановитій молоді використати свої таланти. Театральне товариство Bamboo stage під відкритим небом в темряві на маленьких сценах показує традиційне лялькове шоу та спектакль, де ролі виконують виключно молоді жінки. Вони співають, грають на барабанах, танцюють і декларують право жінок на незалежність. Схоже на локальне циркове шоу, в якому відчувається і нахабство молодих, і смак традиційної культури, і атмосфера вуличного цирку.
Традиційні танцюристки Апсара
Хліб
Кхмерська кухня — це морепродукти усіх видів, приготовлені на грилі. Як і у тайській чи індійській кухні, важливу роль відіграють приправи. Тут вони особливі — кисло-солодкі. Звісно ж, рис. А ще — їстівні комахи, сюрприз від місцевої природи, котрі продаються на вулицях, мов насіння. Фрукти всіх смаків та кольорів натякають, що історична батьківщина Адама та Єви десь у Камбоджі. Місцеві жінки спритно обходяться з дикими плодами. Буквально за хвилину важкий ніж перетворює неприступний їжак-ананас на соковиті, слизькі шматочки. Без них у Камбоджі несила прожити й кілька годин. Саме тут живе і «серце дракона» — яскраво-рожевий фрукт зі стрічками-крильцями на поверхні, з білосніжною серединкою та дрібними чорними кісточками, і «око дракона» — схований під щільною шкірою згусток фруктової маси з чорним ядром-кісточкою, яка й справді нагадує живе око. Рамбутан, схожий на барвисту червоно-зелену пухнасту рибку, і величезний, пухирчатий, смердючий дуріан. У казіно в Сіануквілі висить оголошення: «Із собаками та дуріанами вхід заборонений». Кажуть, у готовому до їжі вигляді дуріан вже не тхне.
Брати менші
Тут не доглядають за своїми домашніми тваринами. Власне, котів, які всі поголовно сіамські, навіть не вважають домашніми тваринами. Дуже рідко можна почути, що хтось ображає собаку: це ставлення до домашніх тварин — прояв дуже лагідної природи камбоджійців.
Одного дня ми їхали на слоні до храму, а назустріч з джунглів вийшла свиня. Довго сперечалися, домашня вона чи дика.
Дорога
На світанку ми, мов перелітні птахи, знову сідаємо у своє правильно охолоджене таксі і вирушаємо у бік Сіамської затоки, до Сіануквіля — міста-порту, названого на честь короля. Місто відносно недавно було відвойовано у джунглів і вабить теплою водою океану, курортними радощами та заходами сонця неймовірної краси. Їдемо повільно. По-перше, через постійні зупинки в гонитві за ефектними кадрами, по-друге, через середню швидкість 30-40 кілометрів на годину. З яких причин у Камбоджі не їздять швидше — невідомо. Уздовж автомобільних доріг можна побачити залізні різнобарвні бочки и пластикові пляшки з жовтою рідиною. Це бензин, імпровізовані заправні станції.
Золоті леви
Сіануквіль маленький і тихий, готелі шокують низькими цінами. Найвища точка міста — головна пагода Сіануквіля, монастир Ват Леу і яскраве китайське кладовище. Величезні золоті статуї левів — гарна прикраса для площ міста в країні оленів, леопардів і слонів. На пляжах білосніжно-чистий пісок. Я його роздивилася тільки на фотографіях, а одразу і не помітила: так заворожує і вабить теплінь води, пухнаста зелень островів, різнобарвні човни, які обіцяють вояж на ці ж острови. Курорт популярний серед австралійців, новозеландців, японців. Пляжі схожі на міста, вони розбиті на квартали і мають свої назви: Гаваї, Незалежності, Перемоги, Серендіпіті. Дорогу на пляж і назад здійснюємо на мотобайку — відмінний швидкісний вид транспорту в усіх містах Камбоджі. Звичайний мотоцикл із мотоциклістом, якому кажеш куди їхати, довезе з вітерцем. За 1 доллар.
Люди
Білих новачків оточують місцеві жителі, які пропонують все що завгодно: фрукти, браслети та намиста з кольорових ниток і мушель, покривала і рушники, краби та креветки, яких чистять тут же, епіляцію, манікюр і педікюр, наївне розмальовування нігтів. Депіляцію виконують із допомогою скрученої нитки, натягнутий кінець якої майстрині тримають в зубах. Худа зморщена бабуся сідає поруч з нами на пісок, пропонуючи щось купити. Дивно, але вона схожа на сором’язливу усміхнену дівчинку. Свій товар місцеві бізнесмени носять на голові, не допомагаючи собі руками. Серед цікавих пропозицій — маленькі жаровні, котрі власники носять через плече на кшталт коромисла. На палички насаджені креветки та шматочки м’яса вісьминогів.
Марихуана
Особливе делікатесне задоволення на пляжі — шейки зі свіжих фруктів та льоду. Іноді в них додають мелену каву, а за 2 додаткові долари — дрібно посічену марихуану. Це майже норма в країні, де марихуану згодовують тваринам, щоб без клопоту перевозити їх на будь-яку відстань. Їдуть по прокладених нещодавно в Камбоджі гарних дорогах мотоцикли, до багажника яких прив’язані свинки з розчепіреними ратицями і кури по 50 штук, які сонно висять униз головою. Усі під наркозом.
Двоє товстих білих сидять у компанії витонченої дівчинки. Тут це нормальне явище. Дівчину й усі її вміння і таланти можна купити на весь термін відпустки ледь не за 10 доларів.
Престарілі французи в барі кепською англійською розмірковують зі мною про політику в Україні, немовби пароль пред’являючи імя президента, хвалять демократію у Франції. Я чомусь починаю сперечатися.
Рибалки
Ще одне незабутнє місце в околицях Сіануквіля — рибальське селище. По сусідству з портом розташувалися кілька десятків почорнілих від дощів деревяних хатин на палях, що стоять у воді затоки. До них підходять різнобарвні рибальські човни з букетами квітів, прив’язаних до носа, як талісмани. Жінки, схожі на сонних риб, перебирають і зважують вилов. На одній з вуличок я зустрічаю дівчинку у майці з написом «Кохання — це все на світі». У рибальському селищі мільйон цікавих деталей — вже згадувані бочки з бензином замість заправок, вантажівка, з якої дістають брила з льоду, убивчо наївні та натуралістичні рекламні щити, де послідовно зображено, що саме зроблять із вашим мотоциклом, зубами чи зачіскою.
О шостій (!) годині ранку діти юрбою йдуть до школи. Хлопчики і дівчатка одягнені в білі блузки та сорочки. Як одяг зберігає білизну в цих умовах — лишилося загадкою.
Діти в Камбоджі йдуть до школи
В іншому кінці країни лежить водяна пустеля — озеро Тонлесап, що збільшується в 8 разів під час дощів і змінює рух течії річки Тонлесап. Ми заглиблюємося в цю пустелю, впливаючи до неї на вузьких довгих човнах через мангрові ліси. Місцеві жителі підробляють, очікуючи на туристів, або в своїх човнах, або підвісивши гамаки між гіллям дерев над самою поверхнею води. В цих же човнах сплять зовсім маленькі діти. До них особливе ставлення. Там де вони в родині, фізично відчувається кокон турботи та захисту.
Емігранти
У Сіануквілі є два дивовижних місця. Одне — готель ресторан «Снейк хауз» — «Дім змій», який тримає родина російських зоологів. Саме їм належить єдина в країні колекція змій і рептилій, що мешкають в джунглях. До речі, у їстівній формі змій тут не подають. Чарівний ангел закладу — великий білий какаду, що за нагадує збиті вершки. Я йому шепотіла: «Je t’aime». Основний напрям діяльності — екологічний туризм. Цікаво бачити людей, які здійснили мрію свого життя.
Ще одне місце, що викликає асоціації з райським куточком — французьський ресторан, що належить Клоду. У меню — захід сонця з просторої тераси та морепродукти, приготовлені з французьким шармом.
Столиця Камбоджі Пном Пен
Місто
В 1866 році, під час французької колонізації Пномпеню повертають статус столиці. У цей період він має славу найшляхетнішого міста на території французьких колоній Південно-Східної Азії — позначається вплив нації естетів. Однак подальші руйнації в ході кількох війн змінили зовнішність Пномпеня. У період влади Пол Пота більшу частину населення було виселено в сільську місцевість, а згодом місто виявилося перенаселеним. Серед заслуг нинішнього мера — чистота вулиць, відновлені дороги, відкриті набережні та парки, алеї квітучих дерев.
Вид зверху на столицю Камбоджі Пном Пен
Палац і срібло
У центрі міста, за світло-жовтою стіною — ошатна будівля під жовтим дахом. Це Королівський палац. Жовтий колір символізує владу та сильну волю. Біля входу під палючим сонцем кілька британських дівчат очікують, коли після обідньої перерви територія палацу відкриється для цікавих. Витончені споруди з білими колонами під яскравими жовтими дахами, по лускатих ребрах яких сповзають жовті дракони, сліпучо зелені газони, спалахи жовтих квітів, фонтани пальм. Поруч із тронним залом — ажурний залізний павільон, який навіює спогади про Версаль і фантазію про телепортацію та машину часу — занадто вже екзотично він тут виглядає. Срібна пагода — серце країни. Ми чіплялися до охоронців, які розуміли англійською два слова: «так а де ж Срібна Пагода?». Один з них відповідає , показуючи на підлогу пальцем, задравши червоний килим: «От, от». Підлогу викладено срібними плитами. А це 5 тон срібла. По периметру зали — стенди з витонченими антикварними предметами та дрібничками з колекції королівської сім»ї, що збереглися під час режиму Пол Пота. У центрі, як тонка і лаконічна вказівка на повну завершеність нашої подорожі — зелений мармуровий Будда розміром із немовля на золотому постаменті під самісінькою стелею. І ще один — 90 кг золота і кілька тисяч діамантів на повен зріст. Абсолютний центр країни, зігрітої смарагдово-зеленим світлом серця джунглів.
Буддійський монах в Камбоджі
Ченці та черепахи
Національний музей у Пномпені побудовано в місцевому стилі. Чотири стіни під дахом, що могли б мати пагоди чи палаци, утворюють внутрішній дворик із басейнами — ставками, в яких цвітуть лотоси. Хлопчики-ченці кидають маленькі камінці в черепашок на дні. Внутрішньої стіни музей-басейн немає зовсім — замість неї колонада у напівмороці залів видно незлічені постаті Будди, котрий натякає своєю усмішкою на щось важливе і мною ще незрозуміле.
Думки
Міркую: «Що ж я зрозуміла в цій країні, що відчуваю до неї? У чому мені їй зізнаватися?» Я відчуваю щось схоже на враження від зустрічі з душею довірливою, що безвинно страждає… Вона талановита, щедра, легко забуває, зцілюється і поселена в тіло дитини після сотень перевтілень.
Джерело
